Ларжевські Раїса, Микола, Леонід та Іван, Губар Олексій

Родина Ларжевських проживала в м. Умань на Київщині (нині – Черкащина).

Напередодні Другої світової війни в місті залишилися старенька мати з молодшим сином Іваном. Донька Раїса Ларжевська та старші сини Микола й Леонід були студентами Дніпропетровського державного університету (нині – Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). У виші Ларжевські товаришували з Раїсою Дудник, також уродженкою м. Умань. Учотирьох молоді люди часто їздили додому на канікули.

У серпні 1941 р. троє Ларжевських із подружкою повернулися до окупованого німцями рідного міста. Тут Раїса Дудник, її батьки та молодша сестра Хая, як і всі уманські євреї, зазнали жорстоких переслідувань. 1 жовтня 1941 р., підкоряючись німецькому наказу, родина Дудників перемістилася в гетто. Його мешканцям було суворо заборонено покидати закриту територію, проте голод змусив сестер вийти за огорожу й просити знайомих українців допомогти їжею. Коли вони дісталися до будинку Ларжевських, ті забезпечили їх продуктами й переконали заночувати.

Саме тоді в гетто було організовано каральну акцію, під час якої батьки Раїси та Хаї загинули разом із тисячами інших євреїв. Тож, попри матеріальну скруту, Ларжевські відразу запропонували сестрам залишитись у них. На початку 1942 р. Іван, підпільник-оунівець, привів у будинок іще одну єврейську жінку з 12-річною дочкою. Хлопець колись познайомився з ними в гетто, відвідуючи там Дудників. Четверо євреїв переховувались у будинку Ларжевських аж до травня 1942 р. Увесь цей час їхня оселя слугувала ще й конспіративною квартирою підпілля ОУН (Леонід став членом ОУН іще в університеті, мав псевдо «Явір»). Також утікачі регулярно отримували продуктову допомогу від Олекси Губаря, лідера уманських оунівців (псевдо – «Запорожець») та доброго знайомого Раїси Дудник.

У травні 1942 р., коли посилились облави й розшуки євреїв, які переховувались, Олексій дістав для Раїси підробний радянський паспорт на ім’я українки Лукії Коротенко й допоміг покинути місто. Пізніше вдалося врятувати й Хаю Дудник. Ларжевські дали їй метрику своєї двоюрідної сестри-українки, а Олекса Губар підробив довідку дитячого будинку на відповідне ім’я й улаштував дівчину на роботу в с. Небелівка, що за 50 км від м. Умань.

Сестрам Дудник вдалося пережили Голокост і возз’єднатися після того, як у квітні 1944 р. з краю вигнали гітлерівців.

Як же склалася доля самих рятівників? Раїса та Микола Ларжевські в 1943 р. виїхали разом із німцями, які відступали. Опинились у Норвегії, в таборах для остарбайтерів. Микола до 1945 р. працював у каменоломнях. Підписав лист до Червоного Хреста із проханням, щоб його не повертали в СРСР. Але був за це заарештований радянськими органами й засуджений до 10 років таборів. Відбувши термін, жив на спецпоселенні в Казахстані. Там одружився, мав двох дітей. Працював на автобазі виконробом, начальником одного з відділів. Помер у вересні 1987 р. Посмертно реабілітований.

Раїса після німецьких трудових таборів повернулася до м. Умань. Згодом стала працювати бухгалтером. Померла в 1989 р. Будь-які дані про членство Миколи та Раїси в ОУН відсутні.

Леонід Ларжевський у середині 1942 р. став референтом Служби безпеки ОУН. Намагаючись урятувати з німецької в’язниці побратима, сам потрапив до табору. Наприкінці липня 1943 р. втік. Невдовзі став керівником Кримського проводу ОУН. Розбудовував місцеву організацію. Після захоплення півострова Червоною армією повернувся до м. Умань. Уперше НКВД заарештувало Леоніда в 1944 р., звільнивши з умовою подальшої співпраці. Проте він займався дезінформацією. Удруге його заарештували у вересні 1945 р. Отримав 10 років таборів у Магаданській області, де захворів на туберкульоз. Після звільнення працював екскаваторником на золотих родовищах на спецпоселенні с-ща Новий Кадикчан. Тоді ж таки одружився. Народився син. Наприкінці 1960-х рр. повернувся до м. Умань, де трудився на цегельному заводі. Невдовзі розлучився з дружиною. Отримав від влади пенсію по інвалідності. Помер від туберкульозу в серпні 1987 р. У 1995 р. Леоніда реабілітували.

Іван Ларжевський перебував на конспіративній квартирі. Як оунівський агент, установив контакт із російською емігрантською організацією НТС, представники якої тоді перебували в м. Умань. Останній раз його бачили вдома взимку 1943–1944 рр. зі зброєю в руках. За свідченням брата Леоніда, Іван пішов до УПА і зв’язок із ним урвався. За іншими даними, він відступив разом із німцями.

Олекса Губар у 1943 р. став одним із керівників ОУН на Уманщині. Вербував людей в УПА. Після приходу Червоної армії залишився в тилу. Кілька разів утікав із-під арешту, навіть спробував зробити це після ампутації ноги. У 1945 р. його засудили до розстрілу. Уже в незалежній Україні, в 1992 р., Військовий трибунал Київського військового округу відмовив у його реабілітації…

10 вересня 1995 р. Яд Вашем удостоїв Раїсу Ларжевську, її братів Миколу, Леоніда та Івана Ларжевських, а також Олексія Губаря почесного звання «Праведник народів світу».